Дорогі в Христі! Останніми місяцями наша країна переживає тяжкі випробування, які свідчать про глибоку кризу у відносинах між суспільством і владою. Небажання влади дослухатися до думки народу вже призвело до трагічних наслідків.
Ми висловлюємо свої глибокі співчуття сім’ям загиблих, запевняючи їх у нашій молитовній близькості, солідаризуємося з родинами переслідуваних, стаємо на боці побитих, пригноблених, утиснених і зневажених. Наш голос нині єднається з голосом мільйонів громадян України, які взивають до неба про правду і справедливість словами Священного Писання: «Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!» (Іс. 45, 8). При цьому хочемо підкреслити, що справедливість не наступить доти, доки не буде зцілена остання рана на тілі постраждалих, доки не будуть віднайдені всі пропалі без вісти, доки в суспільстві не буде усунено загрози фундаментальним правам і свободам людини та народу в цілому й відновлено довіри до влади, без чого неможливо будувати сучасної правової держави.
У цих нелегких обставинах ми стали свідками великої людської доброти і солідарності в нашому народі. Молодь, зокрема студенти, дорослі, літні люди, жінки і чоловіки, а навіть особи з особливими потребами виходили на площі й майдани Києва та інших міст і сіл нашої країни, виявляючи громадянську і духовну зрілість, готовність до самопожертви задля кращої долі рідного народу. Усім цим людям ми висловлюємо нашу пошану і вдячність, скеровуючи до них слова святого апостола Павла: «Отож, любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (пор. 1 Кор. 15, 58). Хочемо окремо відзначити тих осіб, котрі, будучи на державній службі, незважаючи на тиск чи погрози, залишилися вірні Божому законові та голосові власного сумління, відмовляючись чинити насилля проти власного народу. Вони на ділі здійснили закон, яким керувалися ще перші християни Єрусалима, котрі, будучи переслідуваними, не відступали від Божої правди і казали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді. 5, 29).
Водночас ми з великою тривогою і болем серця сприймаємо прояви насилля, утисків і переслідувань мирних демонстрантів із боку силових структур України. Ганебним і принизливим для самої держави став загальновідомий факт, що силові структури почали діяти у згоді зі злочинними найманцями, які чинили погроми та нападали на мітингувальників, лікарів, журналістів і навіть на звичайних громадян, серед яких були літні особи й діти. Дії, скеровані на насильне придушення мирного волевиявлення громадян, не можна виправдати нічим і вони заслуговують на однозначне та рішуче засудження. Влада, яка немовби не чує крику свого народу і намагається приглушити його голос за власні права ударами міліцейських кийків та пострілами зброї, стає на небезпечну дорогу терору й диктатури, що суперечать її основоположному покликанню дбати про єдність народу, бути на сторожі суверенітету країни та працювати задля загального добра всіх без винятку громадян.
Церква засуджує всяке кровопролиття та будь-які форми насильства, але підтримує право громадян на мирний протест. Ми з усією рішучістю закликаємо всі сторони протистояння: «Зупиніть кровопролиття! Не допустіть зростання насилля!» У незалежній і цивілізованій Українській державі не повинна проливатися кров власних громадян у мирний час лише за те, що ці громадяни домагаються і захищають належні їм права й свободи. Закликаємо владу не чинити насилля над власним народом, але почати шанувати свій народ. Сподіваємося, що наш заклик не залишиться «голосом вопіющого в пустині».
Сьогодні багато хто скеровує свій погляд у бік Церков із виразним чи непрямим запитанням: що маємо робити? З таким самим питанням приходили сучасники і до Івана Хрестителя, а він відповідав їм силою Святого Духа, закликаючи до переміни серця, до навернення: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить”. Прийшли також митарі христитись і йому мовили: “Учителю, що маємо робити?” А він сказав їм: “Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть”. Вояки теж його питали: “А ми що маємо робити?” Він відповів їм: “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею”». (Лк. 3, 11−14).
Ми рівно ж, будучи свідомими, що «поміч наша в Господі, що сотворив небо і землю» (Пс. 121, 2), закликаємо наших вірних та усіх людей доброї волі дотримуватися Божих заповідей, нікому не чинити зла, тривати в мирі та добрі. Прохаємо і надалі молитися в спільнотах (парафіяльних, чернечих і родинних) та індивідуально за Україну та оголошуємо період посту в усіх наших єпархіях та екзархатах в Україні. Практичні вказівки щодо молитви й посту додаємо до цього Звернення та просимо отців-душпастирів оголосити їх та належним чином організувати. Разом із митрополитом Андреєм Шептицьким «ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням Найсвятійших Тайн зможемо заслужити на те, що Господь скоротить час досвіду і страждань, що милосердним оком спогляне на синів своїх, що дасть їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою своєю волею покладе край нашим терпінням» (пор. Молитва за кращу долю українського народу).
У той час, коли наші погляди скеровані до стольного града Києва, ми думкою переносимося до собору Святої Софії – Премудрості Божої, де Пресвята Богородиця з піднесеними до небес руками заступається за нас, випрошуючи для нашої землі благословення і Божого миру. Їй, нашій Цариці і Небесній Заступниці, прагнемо поручити нині самих себе, наш край, його правителів, військових – усіх, хто проживає на нашій землі, благаючи словами давньої християнської молитви: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбави нас, єдина чистая і благословенная!»
Благословення Господнє на вас!
Львів-Брюховичі, 31січня 2014 року Божого
Блаженніший Святослав (Шевчук),
Отець і Глава УГКЦ, Верховний Архиєпископ
Києво-Галицький;
Високопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк),
Митрополит Львівський;
Високопреосвященніший Владика Володимир (Війтишин),
Митрополит Івано-Франківський;
Високопреосвященніший Владика Василь (Семенюк),
Митрополит Тернопільсько-Зборівський;
Преосвященний Владика Михаїл (Колтун),
Єпарх Сокальсько-Жовківський;
Преосвященний Владика Мілан (Шашік),
Єпарх Мукачівський.
Преосвященний Владика Ярослав (Приріз),
Єпарх Самбірсько-Дрогобицький;
Преосвященний Владика Василь (Івасюк),
Екзарх Одесько-Кримський; Адміністратор Коломийсько-Чернівецький;
Преосвященний Владика Йосафат (Говера),
Екзарх Луцький;
Преосвященний Владика Степан (Меньок),
Екзарх Донецько-Харківський;
Преосвященний Владика Дмитро (Григорак),
Єпарх Бучацький;
Преосвященний Владика Тарас (Сеньків),
Єпископ-адміністратор Стрийський;
Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах),
Єпископ курії Верховного Архиєпископа УГКЦ;
Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),
Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії;
Преосвященний Владика Ніл (Лущак),
Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії;
Блаженніший Любомир (Гузар),
Архиєпископ-емерит;
Polski tekst dokumentu episkopatu UKGK: (deon.pl)
Drodzy w Chrystusie! W ostatnich miesiącach kraj nasz przeżywa ciężkie próby, świadczące o głębokim kryzysie w stosunkach między społeczeństwem a władzą. Niechęć władzy do wsłuchiwania się w myśli narodu już doprowadziła do tragicznych skutków.
Wyrażamy swe głębokie współczucie rodzinom zabitych, zapewniając ich o naszej bliskości w modlitwie, solidaryzujemy się z rodzinami prześladowanych, stajemy po stronie pobitych, przygnębionych, uciskanych i znieważanych. Głos nasz łączy się obecnie z głosem milionów obywateli Ukrainy, wołających do nieba o prawdę i sprawiedliwość słowami Pisma Świętego: „Niebiosa, wysączcie z góry sprawiedliwość i niech obłoki z deszczem ją wyleją! Niechaj ziemia się otworzy, niech zbawienie wyda owoc i razem wzejdzie sprawiedliwość” (Iz 45, 8). przy tym chcemy podkreślić, że sprawiedliwość nie nastanie dopóty, dopóki nie zostanie uzdrowiona rana na ciele poszkodowanych, dopóki nie odnajdą się wszyscy zaginieni bez wieści, dopóki w społeczeństwie nie zostaną usunięte zagrożenia dla podstawowych praw i swobód człowieka i całego narodu oraz nie zostanie przywrócone zaufanie do władzy, bez czego nie można zbudować współczesnego państwa prawa.
W tych niełatwych warunkach staliśmy się świadkami wielkiego ludzkiego dobra i solidarności w naszym narodzie. Młodzież, zwłaszcza studenci, ludzie dojrzali, kobiety i mężczyźni, a nawet osoby potrzebujące wychodziły na place i majdany Kijowa oraz innych miast i wsi naszego kraju, wykazując dojrzałość obywatelską i duchową, gotowość do ofiar w imię lepszego losu swych rodaków. Wszystkim tym ludziom wyrażamy nasz szacunek i wdzięczność, kierując do nich słowa św. Pawła Apostoła: „Przeto, bracia moi najmilsi, bądźcie wytrwali i niezachwiani, zajęci zawsze ofiarnie dziełem Pańskim, pamiętając, że trud wasz nie pozostaje daremny w Panu” (por. 1 Kor 15, 58). Szczególnie chcemy zwrócić uwagę na te osoby, które – pełniąc służbę państwową, mimo nacisków i gróźb – dochowały wierności prawu Bożemu i głosowi własnego sumienia, odmawiając dopuszczania się przemocy wobec własnego narodu. Czynem wypełniły one prawo, jakim kierowali się jeszcze pierwsi chrześcijanie Jerozolimy, którzy, mimo prześladowań, nie odstąpili od prawdy Bożej i mówili: „Trzeba bardziej słuchać Boga niż ludzi” (Dz 5, 29).
Jednocześnie z wielkim niepokojem i bólem serca odbieramy przejawy przemocy, nacisków i prześladowań pokojowych demonstrantów ze strony struktur siłowych Ukrainy. Haniebny i poniżający dla samego państwa stał się ogólnie znany fakt, że struktury siłowe zaczęły współdziałać ze zbrodniczymi najemnikami, którzy dokonywali pogromów i napaści na wiecujących, lekarzy, dziennikarzy, a nawet na zwykłych obywateli, wśród których były osoby w starszym wieku i dzieci. Działań, zmierzających do stłumienia siłą pokojowego sposobu wyrażania woli obywateli, nie można niczym usprawiedliwić i zasługują one na jednoznaczne i stanowcze potępienie.
Władza, która zdaje się nie słyszeć krzyku swego narodu i usiłuje zagłuszyć jego głos upominający się o własne prawa uderzeniami pałek milicyjnych i strzałami z broni, wkracza na niebezpieczną drogę terroru i dyktatury, co zaprzecza jej podstawowemu powołaniu troski o jedność narodu, stania na straży suwerenności kraju oraz pracy na rzecz dobra wspólnego wszystkich bez wyjątku obywateli.
Kościół potępia każdy przelew krwi i wszelkie formy przemocy, zarazem jednak popiera prawo obywateli do pokojowego protestu. Z całą stanowczością wzywamy wszystkie przeciwstawne strony: „Powstrzymać rozlew krwi! Nie dopuścić do narastania przemocy!”. W niezależnym i cywilizowanym Państwie Ukraińskim nie powinna lać się krew własnych obywateli w okresie pokojowym tylko dlatego, że obywatele ci domagają się i bronią należnych im praw i swobód. Wzywamy władzę, aby nie dopuszczała się przemocy wobec własnego narodu, ale aby zaczęła szanować swój naród. Mamy nadzieję, że nasze wezwanie nie pozostanie „głosem wołającego na puszczy”.
Dzisiaj wielu ludzi kieruje swój wzrok w stronę Kościołów z wyraźnym bądź pośrednim pytaniem: co mamy robić? Z takim samym pytaniem przychodzili ówcześni ludzie także do Jana Chrzciciela, a on odpowiadał im mocą Ducha Świętego: „»Kto ma dwie suknie, niech się podzieli z tym, który nie ma, a kto ma żywność, niech tak samo czyni». Przyszli zaś także celnicy, żeby przyjąć chrzest i rzekli do niego: »Nauczycielu, co mamy czynić?« On im powiedział: »Nie pobierajcie nic więcej ponadto, co wam wyznaczono«. Pytali go też i żołnierze: »A my co mamy czynić?« On im odpowiedział: »Na nikim pieniędzy nie wymuszajcie i nikogo nie uciskajcie, lecz poprzestawajcie na waszym żołdzie«” (Łk 3, 11-14).
My również, świadomi tego, że „pomoc mi przyjdzie od Pana, co stworzył niebo i ziemię” (Ps 121 [120], 2), wzywamy naszych wiernych i wszystkich ludzi dobrej woli do zachowywania przykazań Bożych, do nieczynienia nikomu zła, do trwania w pokoju i dobru. Prosimy o dalszą modlitwę we wspólnotach (parafialnych, zakonnych i rodzinnych) i indywidualnie za Ukrainę oraz ogłaszamy czas postu we wszystkich naszych eparchiach [diecezjach – KAI] i egzarchatach na Ukrainie. Praktyczne wskazówki co do modlitwy i postu dołączamy do tego Oświadczenia i prosimy ojców-duszpasterzy o ogłoszenie ich i o zorganizowanie ich w odpowiedni sposób. Wraz z metropolitą Andrzejem Szeptyckim „wierzymy i mamy nadzieję, że przez pokutę, szczerą modlitwę i szczere przyjmowanie Najświętszych Sakramentów będziemy mogli zasłużyć sobie na to, że Pan skróci czas doświadczeń i cierpień, że swymi miłosiernymi oczami spojrzy na swych synów, że pozwoli im wytrwać z łaską w trudnościach obecnego życia oraz że swą wszechmocną wolą położy kres naszym cierpieniom” (Modlitwa o lepszy los narodu ukraińskiego).
Podczas gdy nasze spojrzenia kierują się w stronę stołecznego grodu Kijowa, przenosimy się myślami do soboru Świętej Sofii – Mądrości Bożej, gdzie Przenajświętsza Bogurodzica ze wzniesionymi do nieba rękami wstawia się za nami, wypraszając dla naszej ziemi błogosławieństwo i pokój Boży. Jej – naszej Królowej i Orędowniczce Niebieskiej – pragniemy polecić obecnie siebie samych, nasz kraj, rządzących nim, wojskowych, to znaczy wszystkich, mieszkających na naszej ziemi, błagając Ją słowami dawnej modlitwy chrześcijańskiej: „Pod Twoją obronę uciekamy się, Święta Boża Rodzicielko, naszymi prośbami racz nie gardzić w potrzebach naszych, ale od wszelakich złych przygód racz nas zawsze wybawić, Panno chwalebna i błogosławiona”.
