Життя сестри Йосафати Гордашевської не було сповнене особливими подіями, але вона вирізнялася надзвичайним ставленням до Бога, завжди залишаючи Йому широке місце у своєму серці й конкретному ревному служінні потребам свого народу.
А святість сестри Йосафати полягала в тому, що вона виконувала свою щоденну працю з любов’ю і посвятою та перебувала в постійній гармонії з Духом Ісуса, який пробуджував у ній жертовну любов. Її життя і служіння пов’язані з нашим краєм і з нашим Кристинополем – Червоноградом. Однак її діла належать усьому українському народові.
Народилася Михайлина Гордашевська (Йосафата – її чернече ім’я) 20 листопада 1869 року у Львові. Тобто, прийшла у світ перед церковним святом архистратига Михаїла. Тому побожна християнська сім’я, у якій загалом виховувалося восьмеро дітей, нарекла її Михайлиною. До речі, прізвище батька – Пукас. Але Михайлина все життя носила прізвище матері – Гордашевська.
Вже в молодому віці Михайлина була побожною і сповненою чеснот дівчиною. Свій вільний час вона проводила у молитві, або навчала катехизму дівчат, з якими працювала, чи займалась іншою харатативною працею.
Коли Михайліні виповнилося 18 років, вона взяла участь у реколекціях, які проводив отець Єремія Ломницький, ЧСВВ, і який став її духовним провідником.
Михайлина відчувала велике стремління до чернечого життя і водночас усвідомлювала необхідність духовного і морального піднесення свого народу, який переживав не найкращі часи у релігійно – духовній та матеріальній сферах. Матеріальні нестатки відчувала й вона сама. Адже сім’я, у якій зростала Михайлина, була багатодітною і не вельми багатою. Батько – робітник не отримував надто високої платні, тож працювати доводилось усім.
24 серпня 1892 року Михайлина Гордашевська складає новіціатний чернечий обіт й обирає нове ім’я – Йосафата, так як звали першого святого мученика УГКЦ Йосафата Кунцевича. Цього ж року разом з о. Єремією Ломницьким та о. – прилатом Кирилом Селецьким заснувала в візантійсько – українській католицькій Церкві першу жіночу спільноту, яка була покликана до апостольської праці серед людей – Згромадження сестер – служебниць Непорочної Діви Марії.
Але цьому передувало знайомство Михайлини Гордашевської з життям чернечих спільнот у структурі Римо – Католицької церкви, вивченням їх уставів. Разом з о. Єремією Ломницьким вона розробляє устав першого чернечого згромадження у лоні Української Греко – Католицької церкви. Цей устав мав відповідати і духовно – національним потребам українського соціуму Східної Галичини. А потім – очікування на затвердження та благословення кардинала Сильвестра Сембратовича, тодішнього очільника української унійної церкви.
Праця ускладнювалася тим, що все це – було новизною. Доводилось сподіватись на Боже проведіння та власну інтуїцію.
Першим місцем «прописки» заснованого Згромадження стає село Жужель (тепер – с. Жужеляни Сокальського р – ну), де о. Кирило Селецький власним коштом збудував для сестер служебниць хату. Власне вона стала першим жіночим монастирем.
20 листопада 1892 року (у своє день народження) сестра Йосафата складає на три роки перші прилюдні обіти, а з нею – ще й дев’ять сестер – кандидаток. Черниці займаються духовно – просвітницькою діяльністю, проводять катехизацію для молоді і дітей, опікуються хворими.
Для діток організовують захоронку – аналог сучасного дитячого садочка. Платні за це не беруть. Також доглядають за городом.
Саму захоронку створили у травні 1893 року. Дітьми безпосередньо опікувалася сестри Йосафати Гордашевської – Арсенія Гордашевська та та інші новички.
22 червня 1894 року новіціат перенесено до Кристинополя. Тоді Зромадження вже налічувало сорок новичок. Зрештою, Згромадження набувало кількісного зростання: за десять років у його когорті було 123 сестри у 23 осередках. У 1902 році чотири сестри поїхали до Канади, де й там заснували осередки. У 1906 році свої осередки Згромадження почало створювати у Югославії. А в 1911 році – у Бразилії. Тепер сестри – служебниці звершують свою місію у 16 – ти країнах світу.
Однак, як це не парадоксально звучить, у лоні Згромадження виникли конфлікти, непорозуміння між сестрами та їх духовними наставниками, між о. Кирилом Селецьким та отцями – василіянами щодо мети Згромадження. Настала духовна криза, спричинена суто людськими факторами та емоціями, що не йшло на користь ні Церкві, ні сестрам, ні чернечій спільноті.
З 1907 по 1909 роки сестра Йосафата робить аж три спробискласти довічні обіти, навіть відмовляється від провідництва Згромадження. Нарешті вони були прийняті. Відтак – з новою енергією та заповзяття береться за духовні справи. Як і раніше, складає роздумування та молитви до Пресвятої Богородиці, акафісти, розучує їх з сестрами чину. На щастя, ці тексти збереглися і вийшли друком. Перевидавалися вони і в Україні.
Але стан її здоров’я різко погіршився. У 1914 році лікарі визнали: сестра Йосафата хворіє туберкульозом кісток.
16 березня 1919 року вона пророкує, що помре на свято Благовіщення. І справді, 7 квітня 1919 року сестра Йосафата відійшла у Вічність.
Поховали її у Кристинополі на цвинтарі новіціаток. Згодом тлінні останки перенесли до Риму. Свого часу ці останки привозили в Червоноград. Їх торкалися тисячі мирян.
Тепер на першому місці поховання сестри Йосафати Гордашевської у Кристинополі – Червонограді стоїть постамент з таблицею і статуя Божої Матері.
Після тривалого беатифікаційного процесу, під час свого візиту в Україну Папа Римський Іван – Павло ІІ проголосив сестру Йосафату Гордашевську – Блаженною. Це сталося 27 червня 2001 року.
http://chervonograd.in.ua/index.php/nash-krai/z-istorii-nadbuzhanshchyny/328-blazhenna-sestra-sluzhebnytsia-yosafata-hordashevska-obruchnytsia-khrystova
