Середа 22-го тижня
Євангеліє
Лк. 9, 44–50
44 “Затямте собі добре ці слова: Син Чоловічий має бути виданий у руки людям.” 45 Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися його спитати про це слово. 46 Одне спало їм на думку: Хто з них буде найбільший? 47 Ісус, знаючи думки їхніх сердець, узяв малу дитину, поставив її біля себе 48 і сказав їм: “Хто приймає цю малу дитину в моє ім’я, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто мене послав, бо хто найменший поміж усіма вами, той – великий.” 49 Озвався Йоан і каже: “Наставниче, ми бачили одного, що твоїм ім’ям виганяв бісів, і ми йому заборонили, бо він не ходить з нами.” 50 Ісус же сказав до нього: “Не бороніть, бо хто не проти вас, той з вами.”
_____________________________________________
«…Хто найменший поміж усіма вами, той – великий»
Бог не потребує, щоб ми грали для нього ролі, чи то праведників, чи то грішників. Бог потребує, щоб ми стали перед ним в правді – такі, які ми є.
Кожен з нас має якісь таланти, вони є даром Бога. Однак коли Господь каже про те, щоби бути найменшим, то вказує, що попри свою цінність в Його очах, ми мусимо одночасно усвідомити і свою малість. Це не значить, що ми маємо якось себе поливати брудом, применшувати себе, а усвідомлювати собі, що наша велич, залежить від того, наскільки Бог діє в нас. У грішнику він не перестає діяти хоч би на 1 відсоток або навіть 0,01 відсотка, а що більше наближаємося до Бога, то більше Він діє в нас. У житті кожного зі святих Бог діяв відносно кажучи на 60, 70, а то й 80 відсотків.
Усвідомити власну меншість – це дати простір величі Божій діяти в нас. Бо ж не даремно ми співаємо в богослужіннях: «Дивний Бог у святих своїх». І як казав Йоан Предтеча: «Мені треба маліти, а Йому – рости».
Тож дозволяймо і даваймо Богові щораз більше можливостей діяти через нас!
_______________________________________
Апостол
Кол. 3, 17–4, 1
_____________________________________________
«Усе, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа, а не як для людей».
У нашому житті ми маємо перед собою реальних людей, реальні обставини, і в тих обставинах робимо реальні вчинки для тих чи інших людей. Але ці люди аж ніяк не є випадковими у нашому житті – Бог їх нам дав. І немає різниці, з якими стосунками та в якій субординації ми з ними перебуваємо, апостол каже, щоб ми служили їм, як Господові.
Уявімо на хвилину, яким би став цей світ, коли б ми служили один одному, як Господові! Яке б ставлення не виявляли нам наші ближні, стараймося до кожного ставитися з думкою про Бога, який перший полюбив нас, ще коли ми були грішниками. Не чекаймо любові та добра від інших, пробуймо виконувати те, що каже апостол: чинити все, як для самого Господа, а не як для людей. Тоді приймемо від Господа нагороду вічне життя – єдину нагороду, за яку варто змагатися в цьому земному житті!
